Поради батькам

 

 

 

 

Поради психолога

Особливості поводження зі співрозмовниками різних психологічних типів

Кожен із нас потрапляв у ситуацію непорозуміння при спілкуванні, Незалежно від того, якою була тема розмови, з ким саме ми розмовляли та до якого психологічного типу належав співрозмовник. Іноді ми інтуїтивно від

 

чуваємо, з якою людиною як саме треба розмовляти, щоб домогтися взаєморозуміння. Але найчастіше на це ніхто не звертає особливої уваги, ми зайняті лише собою і лише тим, що говоримо самі.

 Звідси більшість конфліктів. Отже, щоб не припускатися подібних помилок у спілкуванні, корисно знати психологічні типи характеру наших співрозмовників. Швидко оцінивши і визначивши тип, ми вже не ризикуємо образити людину чи самому вскочити в ха

 

лепу.

 Менші за кількістю класи людей, на відміну від культурних спільнот, розглядаються у психологічних типологіях. На загальному рівні їх можна поділити на мотиваційні, безпосередньо пов'язані з організацією діял

 

ьності людини, та когнітивні, тобто такі, що описують особливості її мислення.

 Дж. Д. Белл виділяє шість мотиваційних типів особистості: 1) той, що командує; 2) той, що атакує; 3) той, що уникає; 4) той, хто догоджає; 5) той, хто виконує; 6) той, хто досягає.

 1. Особистість, яка командує, має контролювати кожну ситуацію, з якою стикається, домінувати у кожній групі, в якій бере участь, жити упорядкованим, систематичним життям. Вона не любить невизначеності, бачить світ у чітких категоріях, підходить до кожної ситуації догматично та вперто. Прикладом такого мотиваційного типу може слугувати французький президент Шарль де Голль;

 2. Особистості, яка атакує, треба звільнитися від відповідальності або залежності від інших. Вона завдає ударів іншим і уникає обов'язків, руйнує плани, але не висуває рішень, любить дебатувати. її риси - саркастичність, цинізм та зневажливе ставлення до життя. Найяскравішим прикладом того, хто атакує, є Адольф Гітлер;.

 3. Особистість, яка уникає, прагне не наражатися на поразки. Метою її жи

 

ття - ховатися. У неї мало самовпевненості, в

 

она віддає перевагу стабільним та рутинним завданням. Особисто не ризикує і ставить для себе нескладні цілі.

 4. Особистість, яка догоджає, прагне зробити так, щоб інші любили та підтримували її. Вона хоче, щоб її поважали і вважали щедрою та доброю. Воліє виконувати завдання, які передбачають роботу з людьми на товариській, компанійській основі.

 5. Особистість, яка виконує, прагне досягти визнання та отримати престиж. Задля цього маніпулює іншими та хоче справити враження, намагається бути респектабельною, змінює свої цінності, аби посісти найвигіднішу позицію. Така людина шукає завдань, які можуть підвищити її імідж та престиж.

 6. Особистості, яка досягає, потрібно максимально використати і розширити свій потенціал, домогтися найвищих рівнів

 

компетенції, самовиразитися. Вона концентрується на проблемі, на меті, не є егоїстом, оскільки їй не бракує впевненості, щоб працювати над складними, проте реалістичними завданнями. Присвячує себе речам, у які вірить, а не тим, які просто забезпечують їй матеріальне благополуччя чи престиж. Такими були Лінкольн та Рузвельт.

 Вельми спорідненими з мотиваційними типами особистості є її когнітивні типи, що ще раз підтверджує найтісніший зв'язок організації поведінки особистості та особливостей її мислення.

 Л. Фрізен виділяє сім когнітивних типів особистості, які він також називає сімома різними формами мислення.

 До першого належать "люди, що сприймають". Це креативні, творчі індивіди з сильними здібностями до асоціації та усталеними поглядами. Вони вміють давати чіткі "чорно-білі" відповіді на складні запитання. У розмові спираються на факти - якими вони їх бачать. їхній комунікації не вистачає вірогідностей та уявлень, які дають можливість мислити незалежно. їхні співрозмовники мають сприймати все, що вони говорять. їхні розповіді зрозумілі, часто включають якісь моральні уроки, приправлені гу

 

мором, і засвідчують їхню відкритість.

 Представники цієї групи прагнуть бути піонером у справах, вирішують одночасно кілька завдань. Вони радіють втіленню своїх рішень у життя. Те, що у їхньому мисленні поєднується багато факторів, робить їх часто адекватно організованими. Мовлення таких люде

 

й спонтанне, одна ідея запалює іншу; вони можуть легко відповідати на коментарі та аргументи інших та синтезувати все, про що йшлося у розмові. Ці люди швидко приймають рішення, базуючись на доступній інформації, але можуть змінювати їх, навіть кардинально, якщо отримають нові дані.

 До іншого типу належать "люди, що служать". Це практичні, емоційно стабільні індивіди. Вони відчувають, що у їхньому житті не буде ні великих злетів, ні провалів; вони компенсують нестабільність інших. У житті таких людей всьому є місце і все на своїх місцях. Вони створюють домашню атмосферу, оточуючі залюбки товаришують з ними. Більше, ніж інші, вони хочут

 

ь бути ознайомленими із загальним планом дій, фокусуються на практичних питаннях, що звужує їхній інтерес до наступних кроків.

 Це люди, які самі починають і самі закінчують справу, і роблять все відразу правильно. Інколи навіть жертвують кінцевими строками на користь якості виконання. Вони не запрошують інших зробити роботу за них. Звичайно, вони хочуть догодити іншим, навіть за рахунок тих справ, які мають виконати самі; вони дуже лояльні до колег. Але це не означає, що такі люди служитимуть іншим. З точки зору к

 

омунікації вони незадовільно спілкуються. Делегування обов'язків та публічна діяльність для них - справа не з простих.

 "Люди, що вчать", третій когнітивний тип, схожі на "людей, що служать" у тому сенсі, що люблять порядок, але не практичний, а інтелектуальний. Вони стають справжніми ученими (хоча й інші психологічні типи також можуть перейматися науковими дослідженнями). Такі люди часто ставлять запитання "чому?" Вони мають знати, яким чином одне поняття впливає на інші. Палко прагнуть створити уніфіковану, всеосяжну ментальну структуру референції (посилань), таку, з якої можна робити точні висновки та передбачення.

 "Люди, що вчать", як і "ті, що служать", можуть змусити себе використовувати свої с

 

или до останніх меж. Це трапляється, коли вони прагнуть знайти аналітичний порядок. "Ті, що вчать" є комунікаторами понять, віддаючи перевагу лекційному методу, а не інтерактивним технологіям. Вони не люблять, коли їх перебивають, поки вони не змалювали повну картину, не виклали всю думку.

 Четвертий когнітивний тип, "люди, що співчувають", обдаровані "шостим чуттям", яке ідентифікує їх з іншими. Вони відчувають те, що відчувають й інші, їм болить, коли болить іншим. Такі люди гостро переживають нещирість. Вони можуть діяти від імені слабких, жертв. їм важко захищатися, навіть якщо їх звинувачують безпідставно. Часто говорять непрямо - розлого пояснюють, розповідають невеликі історії, а потім розчаровуються, коли слухачі не розуміють їх підказку.

 "Люди, що співчувають" гостро відчувають порушення гармонії, вони розвивають у собі непорушні основи правди. С

 

відомість стає провідником їхньої поведінки. Навчання може розширити їхній досвід. Вони можуть бути хорошими правниками, музикантами, інженерами, медсестрами або психологами.

 "Люди, що спонукають" не будуть читати певний матеріал, якщо не вбачатимуть у ньому практичної цінності. Вони вчаться з досвіду, споглядаючи, що працює, а що ні. До кола їх читання входить історія, біографії та література про подорожі, оскільки все це містить уроки з життя. Такі абстрактні речі, як математика, філософія чи теологія, залишать їх холодними. Це природні лідери. Вони підштовхують всіх, хто їх оточує, до максимального використання їхнього потенціалу, хоча самі можуть відкладати на потім зміни на краще у своїй особистості.

 "Люди, що спонукають" можуть бути дуже неакуратними. Та водночас своєю дисциплінованістю, власним прикладом можуть вести за собою, але не командувати. Соціальну групу, до якої вони належать, бачать крізь призму індивідів - швидко знаходять потенційно сильних особистостей, вимагають уваги кожного при спілкуванні, помічають персональне зростання особистостей. Робота є для них майже грою - вони виконують її у спосіб, який їх максимально задовольняє.

 

 "Люди, що жертвують" - дуже складний тип. Вони навіть можуть говорити про себе у третій особі або у множині. Без сумніву, обдаровані багатьма талантами, але звужують свою активність до реалізації лише частини потенціалу.

 Представники цього психологічного типу прагнуть використовувати можливості усюди, де їх бачать. Легко можуть працювати від 16 до 20 годин на добу. Люблять пригоди та виклики, у захваті від детективів, таємниць, ігор та головоломок, якщо знають, що мож

 

уть перемогти.

 Загалом, це цілеспрямовані люди, які люблять змагання в усіх сферах життя, досягати вершин. Вони високопрофесійні і бояться лише несподіванок, через які можуть втратити контроль над ситуацією. Вони просто ненавидять програвати спори, навіть вимагають від опонента відкрито визнати, що вони перемогли. їхнє мислення побудоване у поняттях інвестицій та

 

дивідендів. Відчувають незручність бути зобов'язаними перед кимось, оскільки прагнуть зберегти незалежність та контроль над ситуацією. Однак здатні на самопожертву, коли все інше не спрацювало. Готові розпочати все спочатку, щоб бути вільними від провини.

 При звуженні потенціалу "люди, що жертвують" можуть бути орієнтовані на слугування, сприйняття чи навчання. Різниця між "тим, що жертвує" та іншими трьома психологічними типами в тому, що "ті, що жертвують" можуть перемогти страх поразки.

 Останній когнітивний тип, що виділяється у даній класифікації, - це "люди, що сприяють". Цей тип вказаний останнім, бо його представники можуть легко розпізнати себе у будь-якому іншому когнітивному типі. Якщо ви не можете розпізнати себе серед інших представників класифікації, то, мабуть, належите до "людей, які сприяють". Це природжені дипломати, звичайно з великим колом знайомих (зважте - знайомих, а не друзів, бо вони збалансовують свій інтимний світ). Спілкуються з людьми, які їх оточують, адаптуючи їх одне до одного, сприяючи їм, зближуючи їх.

 "Ті, що сприяють" - природжені експериментатори, які налагоджують будь-яку діяльність. їм властива постійна розумова активність, без неї вони нудьгують. Живуть теперішнім часом - спостерігають, слухають, відчувають, збирають інформацію (інколи колекц

 

іонують речі), радіють досвіду - хоча й дещо відсторонено, як спостерігачі.

 Окрім того, що такі люди природжені дипломати, вони ще й вправні менеджери. Можуть бути дуже впертими, якщо примушувати їх стати на чийсь бік у конфлікті. Тому віддають перевагу бути "другою особою" в керівництві.

 Окрім вище перерахованих психологічних типів, виділяють три концепції ос

 

обистості: психологічну, соціально-психологічну, фізіологічну.

 1. Психологічна відома ще з давніх часів, коли були відкриті чотири психологічні типи: сангвінік, холерик, меланхолік і флегматик. На цих типах формується характер, темпераментні здібності, сукупність переважаючих мотивів діяльності особи і особливості процесу психологічної реакції.

 2. Соціально-психологічна передбачає два типи людей:

 а) інтровертивний (замкнений, спрямований на себе, самоспоглядальний) - максимально розвинений індивідуаліст;

 б) екстравертивний (відкритий, доброзичливий, товариський, спрямований на оточуюче середовище) - яскраво виражений колективіст.

 3. Соціальна концепція. Відомо, що в кожному середовищі складається і формується чітко виражений тип людини, який можна виокремити за характером дій на такі:

 

 Перший - виконавець. Фактично діє механічно, - що скажуть, те й зробить. Особистої ініціативи не виявляє. Як правило, у разі висунення на керівну посаду стає формалістом, відповідно накладаючи відбиток і на стиль управління, і на взаємини з підлеглими. За психологічним типом це найчастіше холерик або меланхолік.

 Другий - соціальна активна особистість. Людина живе активним громадським життям, ініціативна, з широким колом суспільних інтересів. На жаль, можна в цьому соціальному типові зустріти два різновиди. Перший - справжній активіст і суспільно активна особистість, другий - зовні показний, формальний, мітингово-поверховий, дина-логічний. Другий різновид - найнебезпечніший, тому, що на початку важко розгледіти його справжню сутність, побачити, що все зовні - показне. Такі люди були й залишаються найзапеклішими ворогами чесних і працьовитих. Це можуть бути як сангвініки, так і холерики.

 Третій - винахідлива особистість. Людина творча, з високо розвиненим почуттям нового першовідкривача. За натурою це може бути замкнена особа, а точніше постійно зосереджена, в пошуках, яка має широкий світогляд в галузі вузької спеціалізації. Лише найгеніальніші з них не замикаються у колі своїх інтересів. Переважно це люди сангвінічного типу

 

.

 Четвертий і п 'ятий типи - творчі особистості, близькі за діяльністю до третього типу людей, хоча відрізняються тим, що не обов'язково щось самостійно відкривають чи пропонують, а до вже відомого й відкритого можуть додати елемент новизни саме завдяки

 

творчому підходу до справи.

Кілька порад батькам із формування в дітей адекватної самооцінки.

•   Не оберігайте дитину від повсякденних справ, не прагніть вирішувати за неї всі проблеми, але і не перевантажуйте її тим, що їй непосильно. Нехай дитина виконує доступні їй завдання і одержує задоволення від зробленого.

•   Не перехвалюйте дитини, але ї не забувайте заохочувати її, коли вона цього заслуговує.

•   Заохочуйте в дитині ініціативу. Нехай вона буде лідером усіх починань, але так

 

ож покажіть, що інші можуть бути краще її.

•   Не забувайте заохочувати інших у присутності дитини. підкресліть достоїнства іншого і покажіть, що ваша дитина також може досягти цього.

•   Показуйте своїм прикладом адекватність ставлення до успіхів і невдач. Оцінюйте у голос свої можливості й результати справи.

•   Не порівнюйте дитини з іншими дітьми. Порівнюйте її із самою собою (тією, якою вона була вчора чи, можливо, буде завтра).

Особливості стилю поведінки із сором’язливими дітьми:

 

 

•   Розширюйте коло знайомих своєї дитини, частіше запрошуйте до себе друзів, беріть дитину в гості до знайомих людей.

•   Не варто постійно турбуватися про дитину, прагнути оберігати її від небезпек, в основному придуманих вами, не намагайтеся самі зробити все за дитину, запобігти новим ускладненням, дайте їй певну міру волі і відкритих дій.

•   Постійно зміцнюйте в дитині впевненість у собі, у власних силах.

•   Залучайте дитину до виконання різних доручень, зв’язаних із спілкуванням, створюйте ситуації, в яких сором’язливій дитині довелося б вступити в контакт з «чужим» дорослим. Наприклад: «Треба довідатися, про що ця цікава з чудовими картинками. Давайт

 

е запитаємо в бібліотекаря і попросимо дати її нам подивитися». Звичайно в такій ситуації «вимушеного спілкування дитина спочатку на стільки, що вітається тільки пошепки, відводячи очі, і не відриваючись від руки матері. Зате, ідучи, прощається голосно й чітко, іноді навіть посміхається.

 

Кілька порад батькам замкнутих дітей:

• Розширюйте коло спілкування вашої дитини, знайомте її з новими л

 

юдьми.

• Підкреслюйте переваги і користь спілкування, розповідайте дитині, що нового й цікавого ви довідалися, а також, яке задоволення ви одержали, спілкуючись з тією чи іншою людиною.

• Прагніть самі стати для дитини прикладом людини, що ефективно спілкується.

Принципи спілкування з агресивними дітьми:

• Пам'ятайте, що заборона й підвищення голосу – найнеефективніші

 

 

способи подолання агресивності. Тільки зрозумівши причини агресивності і знявши їх, ви можете сподіватися, що агресивність дитини буде знижена.

• Дайте можливість вихлюпнути свою агресію, спрямувати її на інші об’єкти. Дозвольте їй побити подушку або розірвати «портрет» її ворога і ви побачите, що в реальному житті агресивність у даний момент знизилася.

• Показуйте дитині особистий приклад ефективної поведінки. Не допускайте при ній вибухів гніву.

• Важливо, щоб дитина повсякчас почувала, що ви любите, цінуєте і приймаєте її. Не соромтеся зайвий раз її приголубити або пожаліти. Нехай вона бачить, що потрібна й важлива для вас.

 

Поради батькам конфліктних дітей

• Стримуйте прагнення дитини провокувати сварки з іншими. Треба звертати увагу на недоброзичливі погляди один на одного або бурмотіння собі під ніс. Звичайно, в усіх батьків бувають моменти, коли ніколи й неможливо контролювати дітей. І тоді найчастіше виникають «бурі».

• Не намагайтеся припинити сварку, обвинувативши іншу дитину в її виникненні і захищаючи свою. Намагайтеся об’єктивно розібратися в причинах її виникнення.

• Після конфлікту обговоріть з дитиною причини його виникнення, визначте неправильні дії вашої дитини, що призвели до конфлікту. Спробуйте знайти інші способи виходу з конфліктної ситуації.

• Не обговорюйте при дитині проблеми її поведінки. Вона може утвердитися в думці про те, що конфлікти неминучі, і буде продовжувати провокувати їх.

 

Закони розумно організованого сімейного виховання школярів.

 

1. Пам’ятайте, що навчання – один із найскладніших видів праці, а розумова сила й здібності дітей не однакові.

 

 

2. Не можна вимагати від учня неможливого. Важливо визначити, на що він здатен у даний час навчальної діяльності, як розвивати його розумові здібності.

3. Навчання не спри

 

яє розвитку учня, якщо воно вимагає від нього механічної роботи, зазубрювання, а не напруження розумових сил, пізнавальної активності, мислення та дії.

4. Найпростіший метод виховання, що не вимагає ні часу, ні розуму – побити дитину й цим озлобити її чи зламати. Виключайте опіку, крик, насилля й командно – наказовий тон. Вони виключають протидію дітей, психічні травми, придушують бажання та інтерес, примушують ш

 

укати порятунок в обмані.

5. Розвивайте цікавість, інтелектуальні бажання, ініціативу й самостійність дитини в навчанні та в усіх її справах.

6. Пам’ятайте, що згідно з науково обґрунтованими нормами, над виконанням усіх домашніх завдань учень першого класу має працювати не більше однієї години, 2-го класу -1, 5 годин, 3-4 класів – до 2-х го

 

дин, 5-6 класів – до 2, 5 години, 7 класу – 3-х годин, 8 – 11 класу – 4-х годин.

7. Привчайте дітей користуватися годинником і не дозволяйте сидіти над виконанням домашнього завдання більше встановленого часу. Це відіб’ється на їхньому здоров’ї та розумовому розвитку. На вихідні дні та свята домашні завдання не слід задавати.

8. Не примушуйте учнів писати в чернетках, переписувати виконане ним завдання – це призводить до перевтоми, викликає відразу до навчання.

9. Не хвилюйтеся, якщо ваша дитина отримає виконану роботу не таку оцінку, як вам би хотілося. По-перше, оцінка має виховну роль, а по-друге, це не остання робота й не остання оцінка.

10. Дайте можливість дитині самостійно пізнати радість успіху в навчанні, визначити індивідуальну стежку в розумовій п

 

раці.

11. Перевіряйте виконані дітьми домашні завдання, особливо на пер

 

шому етапі навчання. Але вашими оцінками має бути «задоволений» та «не задоволений». Можна додати слово «дуже». І будьте впевнені, що завтра ваша дитина буде дуже старатися, щоб ви

 

були нею задоволені.

12. Здоров’я дитини – крихка кришталева куля, а тримаю її три атланти: спадковість, спосіб життя й середовище. Організуйте правильний режим життя, харчування й відпочинку дітей.

13. Організовуючи різні ігри й види навчальних занять дітей, приділяйте увагу фізичному розвитку й особливо розвитку дрібних м’язів (пальців та рук). Від цього залежить почерк дитини, якість малювання, креслення, ігри на музичних інструментах.

14. Обов’язково помічайте й заохочуйте навіть мало помітні успіхи дітей у навчанні й поведінці, використовуючи для цього слова похвали, поцілунки й різні види морального заохочення.

15. Батько і мати – найкращі вихователі, вони повинні впливати на поведінку своїх дітей навіть тоді, коли їх немає вдома.

Пам’ятайте, що дитина – джерело життя своїх батьків. Як у краплині води відбивається сонце, так у дітях відбивається вся організація життя сім’ї, працьовитість, духовне багатство й моральна чистота матері та батька.

Майбутнє належить тільки дітям! Робіть усе, щоб дитинство й майбутнє наших дітей прекрасними.

Любові та взаєморозуміння, успіх і щастя вам і вашим дітям!

 

 

 

Поради батькам, які прагнуть розвивати здібності своїх дітей.

1. Не стримувати розкриття потенціальних можливостей психіки.

2. Уникати однобокості в навчанні та вихованні.

3. Непозбавляйте дитини ігор, забав, казок, створювати умови для виходу дитячої енергії, рухливості, емоційності.

 

4. Допомагайте дитині в задоволенні основних людських потреб(почуття безпеки, кохання, повага до себе та оточуючих), оскільки людина, енергія якої пригнічена загальними проблемами, найменше спроможна досягти висот самовираження.

5. Залишайте дитину на самоті й дозволяйте займатися своїми справами. Пам’ятайте: «Якщо ви хочете своїй дитині добра, навчіть її обходитися без вас».

6. Підтримуйте здібності дитини до творчості й виявляйте

 

співчуття до невдач. Уникайте незадовільної оцінки творчих спроб дитини.

7. Будьте терплячими до ідей, поважайте допитливість, запитання дитини. Відповідайте на всі питання, навіть, якщо вони, на ваш погляд, виходять за рамки дозволеного.

8. Навчати слід не того, що може сама дитина, а того, що вона опановує за допомогою дорослого, показу, підказки.

 

Що у наших дітей може викликати агресивні почуття і дії наших дітей (на д

 

умку відомого психолога Ю. Б. Гіппенр

 

ейтер)

1. Накази, команди

«Зараз же перестань», «Забери!», «Винеси відро!», «Швидко в ліжко!», «Щоб я більше цього не чув!», «Замовкни!»

У цих категоричних висловах дитина відчуває неповагу до себе. Такі слова викликають почуття залишеності. Особливо коли дитина має проблеми і намагається поділитися ними з батьками. У відповідь діти звичайно опираються, «бурчать», ображаються, виявляють упертість.

2. Попередження, застереження, погрози

«Якщо ти не перестанеш плакати, я піду», «Дивися, щоб не стало гірше», «Ще раз це повториться, я візьму пас

 

ок», «Не прийдеш вчасно, тримайся…»

Погрози та попередження погані тим, що за постійного повторення діти до них звикають і перестають на них реагувати. Тоді деякі батьки від слів переходять до діла і швидко проходять шлях від слабких покарань до більш сильних, а часом і до жорстких: вередливого малюка залишають самого на вулиці, двері зачиняють на ключ і останній крок – починають застосовувати фізичні покарання.

3. Мораль, повчання, проповіді

«Ти зобов’язаний поводитися так, як належить», «Кожна л

 

юдина повинна працювати», «Ти повинен поважати дорослих».

Звичайно, діти з подібних фраз не дізнаються нічого нового. Нічого не зміниться від того, що вони слухатимуть це «всоте». Вони відчувають тиск зовнішнього авторитету, інколи провину, а найчастіше все разом.

Річ у тому, що моральні основи й моральну поведінку виховують не стільки слова, стільки атмосфера в сім’ї через наслідування поведінки дорослих, особливо батьків.

4. Постійні поради, намагання все вирішити за дитину

«А ти візьми і скажи…», «По-моєму треба…», «Я б на твоєму місці…».

 

Діти не схильні дослухатися до наших порад. А інколи вони відверто повстають: «Без тебе знаю», «Тобі легко казати», «Ти так вважаєш, а я по-іншому».

 

Кожній дитині властиве право бути незалежною, приймати самостійні рішення. Щоразу коли ми щось радимо дит

 

ині, ми ніби даємо їй зрозуміти, що вона ще мала й недосвідчена, а ми розумніші за неї, наперед все знаємо.

Така зверхня позиція дратує дітей, а головне, не залиш

 

ає в них бажання розповісти докладніше про свою проблему.

Невідомо, чи захоче дитина ще раз розповісти вам про щось важливе.

Як часто діти самі приходять до того, що ми їм перед цим їм радили! Але важливо, щоб вони самі прийняли рішення – це їхній шлях до самостійності.

5. Докази, нотації, лекції

«Слід би знати, що перед їжею треба мити руки», «Усе

 

через тебе!», «Даремно я на тебе покладалася»,

 

«Завжди ти…».

Це викликає в дітей або активний захист, або пригніченість, розчарованість у собі та своїх стосунках із батьками. В такому разі в дитини формується низька самооцінка: вона починає думати, що й справді погана, безвільна, ненадійна. А низька самооцінка породжує нові проблеми.

Спробуйте звертати увагу не тільки на негативні, а й позитивні сторони вашої дитини. Не бійтеся, що похвальні слова на її адресу зіпсують дитину. Подумайте, а чи добре самим нам жилося в умовах постійного бомбування критикою з бок

 

у найближчої людини? Чи не чекали б ми від неї добрих слів, не сумували б за ними?

6. Обзивання, висміювання

«Плакса-вакса», «Не будь лапшою», «Ну, просто бовдур!», «Який же ти ледащо!»

Усе це найкращий спосіб відштовхнути дитину й допомогти їй розчаруватися в собі. Звичайно, діти в таких випадках ображаються й захищаються: «А сама яка?», «Ну й буду таким!».

7. Випитування, розслідування, здогадування

 

«Ні, ти все-таки скажи», «Що ж усе-таки трапилося?Я все одно дізнаюся», «Чому ти знову отримав двійку?», «Ну чому ти мовчиш?

і справді хто з нас любить коли його виводять на чисту воду? За цим може наступити захисна реакція, бажання уникнути контакту.

Утриматися в розмові від запитань дуже важко і все ж краще змінити питальні речення та стверджувальні. Часом різниця між питанням та стверджувальною фразою може здаватися майже не помітною. А для дитини, що переживає, ця різниця велика: запитання сприймається як холодна цікавість, стверджувальна фраза – як розуміння й підтримка.

8. Співчуття на словах, умовляння

 Звичайно, дитина потребує співчуття, однак є ризик що слова «я тебе розумію», «я тобі співчуваю» прозвучать надто формально. Іноді замість цього краще промовчати, притиснувши її до себе. А у фразах на зразок «заспокойся», «не звертай уваги», «перемелеться, мука буде» вона може почути байдужість до її турбот, відкидання або применшення її страж

 

дань.

9. ігнорування: «Відчепися», «Не до тебе», «Завжди ти зі своїми скаргами».

 

Як ми можемо допомогти дитині.

Поведінка – це ще не проблема. Це тільки ключ до проблеми.

Якщо дитина поводиться агресивно, це означає, що спалахнуло червоне світло й так само, як на переході вулиці, вам слід стати й подумати: що таке переживає дитина, що змушує її діяти агресивно?

Спробуйте зрозуміти свою дитині та її почуття. Це не означає, що ви маєте виправдовувати її вчинки. Адже, коли ми розуміємо поведінку нашої дитини, ми здатні діяти розумніше, отже, маємо більше шансів на те, що обрана нами стратегія спрацює.

 

Батькам слід пам’ятати:

1. Найкращий спосіб уникати агресивності підлітка – виявляти до нього більше уваги і ласки, яких він так потребує.

2. Батьки мають стежити за своєю поведінкою у сім’ї.

3. Найкращий спосіб виховання – єдність дій та власний приклад.

4. Не можна використовувати фізичних покарань.

5. Допомагайте підлітку знаходити друзів. Заохочуйте розвиток позитивних аспектів агресивності, а саме: підприємливості, активності, ініціативності.

6. Перешкоджайте негативним проявам агресивності, зокрема ворожості, скутості.

7. Пояснюйте наслідки агресивної поведінки.

8. Враховуйте у вихованні і навчанні особистісні риси підлітка.

9. Давайте підлітку задовольнити потребу у самовираженні і самоствердженні.

10. Обмежуйте перегляд відеофільмів зі сценами насильства. Це стосується і комп’ютерних ігор.

11. Заохочуйте підлітка до навчання, до участі у культурних заходах, спортивних секціях.